Для деяких людей слова про те, що біль — це виклик, є грубим применшенням. Чи наш біль є емоційним, фізичним чи пов’язаним із взаєминами, та коли ми страждаємо — це жахливо.
Минулого тижня я мучився від сильного зубного болю. Подружня пара, яку я люблю, — розлучається. Я розмовляв із чоловіком, дружина якого недавно померла від раку. Мені прийшов лист від студента коледжу, який колись ходив у нашу церкву і горів для Ісуса, але зараз — іде від Нього. І, на додаток, мій 23-річний автомобіль дихає на ладан.
Так, це був ще той тиждень.
Моє тіло болить. Моє серце болить. Іноді цей біль здається нестерпним.
Можливо, ваш тиждень був ще гіршим ніж мій. Можливо, ви стикаєтеся з чимось набагато серйознішим від зубного болю. Можливо, ви втягнуті в бій за ваші стосунки і це розриває вашу душу. Можливо, ви мати чи батьком дитини, яка відійшла від віри.
Ваше тіло болить. Ваше серце болить. Іноді цей біль здається нестерпним.
Та що б ви не переживали зараз, це — не кінець вашої історії, якщо ви прямуєте за Христом.
З якою б фізичної проблемою ви не стикалися, пам’ятайте, що наше тіло одного дня оновляться:
„Бо знаємо, що коли земне наше житло, намет, розпадається, то маємо будівлю Божу, будинок нерукотворний, вічний на небі.
Тому в ньому й зідхаємо, бажаючи надягнути поверх того наше небесне житло, якщо будемо ще вдягнені, а не нагі.
Доки ми в цім наметі, -стогнемо під гнітом, бо не хочемо роздягнутися, лише – вдягнутися, аби те, що в нас смертне, було проглинуте життям.
Бог же, що створив нас саме для цього, він дав нам завдаток Духа.
Увесь час, отже, ми повні відваги і знаємо, що поки в тілі живемо, перебуваємо далеко від Господа,
– бо ходимо вірою, а не видінням, – ми ж відважні й радше воліємо вийти з тіла, щоб жити біля Господа.
Тому й намагаємося з усіх сил йому подобатися: чи ми в тілі, чи поза тілом.
Всім бо нам треба з’явитися перед судом Христовим, щоб кожний прийняв згідно з тим, що зробив, як був у тілі: чи добре, чи зле.“ (2 Корінтян 5: 1-10).
Під яким би емоційним пресом ви зараз не перебували, в один день кожне втомлене серце видужає:
„Побачив я небо нове і землю нову; бо перше небо і перша земля минули, і моря вже немає.
І побачив я місто святе, Єрусалим новий, що сходить з неба від Бога, приготований, мов наречена, прикрашена для мужа свого.
Почув я від престола голос великий, що говорив: «От, житло Бога з людьми, і він житиме з ними, вони ж народом його будуть, і сам Бог буде з ними,
і витре кожну сльозу з очей їхніх; і смерти не буде більше, ні скорботи, ні плачу, ні болю не буде більше, бо все попереднє минуло»“ (Одкровення 21: 1-4).
Яку би боротьбу ви не вели у взаєминах із вашим чоловіком або дружиною, з батьками або з керівництвом, одного дня мир опанує ваш розум:
„Сам же Бог миру нехай освятить вас цілковито, і нехай уся ваша істота – дух і душа, і тіло – буде збережена без плями на прихід Господа нашого Ісуса Христа.
Вірний той, хто вас покликав, – він і здійснить це“ (1 Солунян 5: 23-24).
На жаль, ми схильні обмежуватися у сприйнятті майбутнього. Ми буваємо настільки приголомшені болем, в якому перебуваємо, що забуваємо: будь-який біль тимчасовий:
„Бо те, що одну мить триває, – наше легке горе – готує нам понад усяку міру вічну ваготу слави,
нам, що дивимося не на видиме, а на невидиме. Видиме бо – дочасне, а невидиме – вічне“ (2 Коринтян 4: 17-18).
Не забувайте також, що біль може бути вчителем. Якщо ми приймаємо рішення прорости, а не просто пройти через це, біль може сформувати , допомогти стати кращими.
Безсумнівно, якби мені дали вибір, я б обрав життя без болю, але саме в складні хвилини я найкраще бачу присутність Бога і змінююся, щоб бути поруч із Ним.
Коли біль здається нестерпним, і ви готові здатися, пам’ятайте: жоден біль — не вічний, і в будь-якого болю є мета.
Тому тримайтеся.
Що б ви не переживали зараз, це не кінець вашої історії у Христі.
Битви, труднощі і страждання, що приголомшують нас зараз — це ніщо в порівнянні з красою і дивом, які приходять завдяки Ісусу!
Переклад Наталії ПАВЛИШИН
